Zug 76

ТРОХИ СІЗІФА, ТРОХИ ЗАХЕР-МАЗОХА

Я вже давно мав би заборонити собі вживання цього слова – «революція». Особливо у поєднанні з «помаранчева». Ніде правди сховати: я досі можу і хочу говорити про неї годинами. Варто лише мене зачепити – і я вже знову там, у листопаді – грудні 2004-го. Це може свідчити щонайменше про дві речі – про «синдром ветеранства» і про те, що з нього неминуче випливає: втрачене відчуття реальності.

Реальність є дамою, жахливо ревнивою. Вона не терпить, коли її перестають відчувати, і ображається, а відтак суворо карає.

І все ж я знову не можу втриматися від згадки про революцію. Я, ніби нерозкаяний алкоголік, обіцяю собі, що це буде востаннє. Ще тільки ось цей, один-єдиний раз.

1-й клас